День вишиванки

Вишиванка рідна, ну хіба не диво? В ній ходити модно, стильно і красиво. Це мистецький витвір, це краса і казка, В ній душі наснага, материнська ласка. Кольори сплелися в ній в узори й квіти, Щоб були щасливі і сміялись діти. А веселі люди від краси раділи І самі, звичайно, вишивати вміли. Червону калину, зелені листочки, Щоб були щасливі доні і синочки. Й рідні вишиванки їх оберігали Від біди в дорозі діток захищали. Щоб у вишиванках хлопчики мужніли, Рідну Україну захистити вміли. Вишиванка наша, ну хіба ж не диво? В вишиванці завжди модно і красиво...

Я встану рано-вранці, на світанку, Як спалахне на квіточці роса. Вдягну найкращу в світі вишиванку І оживе, засвітиться краса. В промінні сонця. І моя сорочка У рунах, в квітах зразу оживе... З чарівних квітів я сплету віночка Й над світом щира пісня попливе. Сорочка, що матуся вишивала, Сердечко гріє, душу веселить. Бо ж мама щастя-долю закликала. Цей оберіг в житті нас захистить.

Встає над світом щире сонце в ранці, І землю гріє променем ясним. А я іду по світу в вишиванці. Я – Українець. Я горджуся цим.